Обгрунтування сутності компетентнісного підходу в освіті у працях українських і зарубіжних учених

за статтею Ярослава Логвінова

Необхідною умовою становлення і розвитку суспільства і економіки є рівень освіченості населення, розвиток освітньої та наукової інфраструктури.

Компетентнісний підхід на сьогоднішній день є основою розвитку освітніх програм у більшості розвинутих країн. Однак, на пострадянському просторі освіти не всі вчені поділяють ідею інноваційності цього підходу. Як показують дослідження, думки науковців поділилися на три групи :

1.Компетентнісний підхід – «мода на компетентність». Перша група вчених вважає що використання термінів «компетенція вважає, що використання термінів « компетенція»,«компетентність» є даниною європейській моді , без яких можна обійтися. Сутність результатів освіти можна охарактеризувати й іншими, не менш важливими поняттями, а саме: «освіченість», «майстерність», «рівень підготовленості випускника»,  «навчальні уміння», «інтелектуальний капітал» тощо. Прихильники такої точки зору ставлять питання: чим цей підхід до освіти кращий, ніж попередньо існуючий?

Як необхідно реалізовувати компетентнісний підхід, і що потрібно змінювати безпосередньо на практиці?

2.Компетентнісний підхід не є абсолютно новим для вітчизняної школи. На думку учених цього напряму подібна орієнтація освіти на спеціальні та на комплексні способи навчальної діяльності вже була описана в роботах В.Краєвського,  І.Лернера,  М.Скаткіна, М.Щедровицького та ін. На жаль, недоліки пострадянської освіти призвели до спрощення розроблених цими дослідниками концепцій, і вони втратили своє сутнісне значення.

3.Компетентнісний підхід –  це шлях оновлення освіти. Науковці, які поділяють цю думку, вважають, що нові терміни означають напрям розвитку освіти.

«Компетенція» і «компетентність» вже широко використовується для опису життєдіяльності людини й означають високу якість професійної діяльності. Усі інші терміни на шкалі точності опису властивостей випускників знаходяться далі від означених понять. Компетенції і компетентність описують складну структуру культуровідповідної діяльності школярів і не зводяться ні до знань,

ані до умінь . Необхідність впровадження Компетентнісного-підходу в систему освіти України зумовлюється кількома причинами:

по-перше ,  цей процес зумовлений як європейською,  так і світовою тенденціями інтеграції, глобалізації світової економіки, а саме, зростаючими потребами  гармонізації «архітектури європейської системи вищої освіти».

По-друге , в останнє десятиліття спостерігається переорієнтація освітньої парадигми. В умовах глобалізації світової економіки акценти із принципу адаптивності зміщуються на принцип компетентності випускників освітніх закладів. Зміна принципу автоматично означає і зміну підходу .  Термін «підхід»,  

у тлумаченні В.І.Даля, означає «йти під низ чого-небудь», тобто знаходитись у. основі структури. Будь-який підхід визначається ідеєю , принципом, у його центрі знаходиться дві – три ключові категорії. Для компетентнісного підходу такими категоріями виступають «компетенція»  та «компетентність».

 По-третє , необхідність впровадження компетентнісного підходу зумовлюється розпорядженнями. Ще одна причина введення компетентнісного підходу –  це використання терміна, значення якого може бути досить широким ,і більше того,воно може бути заданим довільно .

По-четверте, система професійної підготовки не в змозі впоратись із постійно зростаючим потоком інформації , тому необхідний принципово новий підхід до конструювання змісту освіти, який буде націлений на стимулювання молодого спеціаліста на постійне самовдосконалення.

По-п’яте, професійна підготовка майбутнього вчителя повинна бути зорієнтована на застосування можливостей свого предмета для формування в учнів не тільки предметних, а й надпредметних компетентностей.

В українській педагогіці дискусії щодо адекватного розуміння термінів «компетентність» і «компетенція» тривають уже десять років. Академік НАПН України, професор Н.Бібік розкриває сутність поняття «компетентність»  так: «Компетентність стосовно структури змісту освіти, що побудована в сучасних стандартах за галузевим принципом і в програмах, виводить універсальний метарівень, що в інтегрованому вигляді представляє освітні результати».

Вищий рівень компетентності, який має забезпечити компетентнісний підхід у освіті, характеризується сформованістю в нього наукового поняття «компетентність» як єдності, де науково орієнтована основа дії визначає логіку її виконання.

Нині триває стадія обговорення компетентнісного підходу, однак, з точки зору, кінцевого результату мало що змінилось. Аналізуючи досвід зарубіжних країн щодо результативності навчання, В.Луговий зазначає: «У вітчизняній практиці апріорно закладена витратна , неконкурентоспроможна педагогіка вищої школи, яка для досягнення того самого результату, що й у Європі, потребує значно більшого часу. Натомість у вищій школі розвинених європейських країн нерідко якісно готують фахівців, маючи менше ніж 10-15 тижневих аудиторних годин».

Компетентність, за словами С.Клепко, є свідченням того, що її носій витратив частину свого часу на вправляння в тій чи іншій сфері діяльності. Іншими словами–це минулий час, який підвищує швидкість розв’язання певної. .проблеми. Компетентність–це констеляція здібностей, навичок, умінь, знань, яка надає змогу її суб’єкту мати результативнішу діяльність, тобто  оптимальнішу  форму використання часу порівняно з не-чи малокомпетентною особистістю. «Забезпечити переважання такої форми використання часу, при якій загальний рівень відношення між можливими результатами акту і потребами , які потрібно задовольнити , настільки високий, наскільки це дозволяють об’єктивні умови – ось найважливіша життєва функція». Кожна компетентність має свою ціну–це час, який особистість  витрачає на її здобуття, і, відповідно, автоматично визнає свою некомпетентність у інших галузях здобута компетентність знаменує уміння здійснювати перехід від екстенсивної до інтенсивної форми використання часу.

Компетентнісний підхід до навчання реалізується поряд із традиційним та інноваційними підходами (особистісно орієнтований, діяльнісний).  Причому традиційний підхід , результатом навчання якого є оволодіння «зунами» (знаннями,уміннями,навичками), різко відрізняється від трьох вище названихпідходів .  Інноваційні ж мають спільні риси: об’єктом навчання є індивідуальний досвід пізнання перетворення предметів навколишньої дійсності; суб’єктами навчання є і учень і вчитель; пошуково–виконавчий та творчий рівень активності учнів як суб’єктів навчання; функція вчителя полягає у формуванні знань, умінь, навичок учнів, які є передумрврю формування компетенцій у К-підході.

І.Д.Бех наголошує на винятковій, ролі педагогіки розвитку яка ґрунтується на ідеях діяльнісного та особистісно орієнтованого підходів,  у формуванні компетентності вищого рівня.  Діяльнісний підхід, за його словами, впритул наближається до ідеї компетентнісного підходу в межах компетентностей, які забезпечуються навчальними знаннями. Кінцевою метою діяльнісного підходу до навчання є перетворення того, хто навчається, на суб’єкта учіння. К-підхід повинен забезпечити несуперечливу трансформацію суб’єкта учіння на суб’єкт розвиненої суспільної практики. Щодо особистісно орієнтованого підходу, то його повністю має асимілювати компетентнісний .

Необхідно звернутись до досвіду реалізації К-підходу у країнах Західної Європи і США зупинившись на найбільш важливих відмінностях.

1)    1) Компетентнісний підхід розглядається як альтернатива традиційному кредитному підходові. Оцінка компетенцій, на відміну від екзаменаційних випробувань, орієнтованих на виявлення обсягу і якості засвоєних знань, передбачає використання об’єктивних методів діагностики діяльності.

2)  Компетентність трактується як «здібність до вирішення задач і готовність до виконання професійної ролі у тій чи іншій галузі діяльності». Вимоги до компетентності висуваються в першу чергу роботодавцями, а рівень відповідності індивідуальних показників вимогам суспільства є головним показником компетентності.

3)  Засадничим поняттям компетентнісного підходу слугує «освітній домен», який  формується як специфічна функція майбутньої професійної діяльності. Компетентність є, по суті, сукупністю доменів. Кожний із доменів конкретизується на кількох рівнях. Для опису компетенцій використовують шкали, на яких відмічаються стандартні рівні професійної компетентності (новачок, користувач, досвідчений користувач, професіонал, експерт та ін .).

4)  Опис компетенцій включає нормативну модель діагностичних процедур.

5)  Найбільш значною особливістю компетентнісного підходу є моделі, авторство в розробленні яких належить недержавним асоціаціям розробленні яких належить недержавним ассоціаціям, до функцій яких належить підготовка і координація діяльності спеціалістів у відповідних сферах професійної діяльності. Така система дає змогу достатньо об’єктивно оцінити відповідність доменів особистості вимогам майбутньої діяльності, а також виробити чіткі критерії якості цієї діяльності.

Загалом , дослідники у царині компенетнтнісного підходу виділяють такі його особливості:  1) перенесення акцентів з процесу навчання на його результати, якими є компетенції,  2) зміщення «акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок до формування й розвитку в учнів здатності практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки й досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності та соціальної практики» (Л. Паращенко); 3)  учнецентрована зорієнтованість навчання (В.Байденко, Н.Гришанова, С . Адам); 4) націленість фахової підготовки на майбутнє працевлаштування випускників у вищій школі (О.Заблоцька).

Висновки

Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок про те, що теоретичне обґрунтування компетентнісного підходу ще не завершене; необхідність впровадження компетентнісного підходу зумовлюється низкою причин, серед яких – процеси глобалізації світової економіки та створення європейського простору вищої освіти; компетентнісний підхід має особливості, що полягають у націленості фахової підготовки на вдале працевлаштування випускника ВНЗ.

Перспективу подальших розвідок у цьому напрямі можуть становити дослідження з метою уточнення базових понять компетентнісного підходу та шляхів його реалізації на практиці.